Очима, вухами і ногами паломників − Дорогою Святого Якова
Шлях святого Якова, (ісп. Camino de Santiago - Каміно) — паломницька дорога до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела, головна частина якої пролягає по Північній Іспанії. Цього року навесні, перед Великоднем наші стовпинята вирушили в цю неблизьку дорогу. Кажуть, що коли людина проживає багато вражень і відчуттів, то потрібен час, щоб після цього ще раз пережити та впорядкувати відчуте і почуте. Тому через два місяці після подорожі ділимось з вами пережиттями наших паломників.
"Ми, як комета, притягували поодиноких подорожників-сателітів, які ділили з нами перепочинки, вечори і вечері. Вони ж бо мали тільки Каміно, а ми мали і Каміно, і нас" – тут і далі ділиться своєю історію шляху Святого Якова Наталя Погоріла
Ми пройшли маршрут від Порто (Португалія) за 10 днів – у дорогу ми вирушили чарівною вісімкою, ще 14 квітня ми не знали, що нас чекає, а 24 повертаючись, навіть не могли уявити, що такий досвід можливий у реальному житті. Протягом цих десяти днів ми подолали 270 кілометрів, 4 країни, безліч міст.
Фото: Роман Ламанський
Фото: Olia Zbrozhko
Про Каміно багато сказано і написано, зокрема цей шлях описувала Дзвінка Матіяш у своїй книжці. Тому не варто заглиблюватись в географічні та культурологічні деталі, про це можна почитати та побачити на виставці наших фотографій, яка відбудеться у серпні. Для нас Каміно був груповим та особистим досвідом. У цей шлях добре було йти групою, бо, по-перше, це було весело! По-друге, це було зручно. Подорож була стресом середньо-слабкої інтенсивності – це були недосипання, непередбачувані зміни планів, непевність щодо місця ночівлі, дуже мало простору для ладнання приватних справ, необхідність готувати їжу та ночувати у присутності великої кількості людей, маленькі негаразди зі здоров'ям, а життя і подорож групою значно полегшували цей стрес.
Фото: Роман Ламанський
Фото: Євген Худзик
Було цікаво спостерігати, як група, пристосовуючись до умов і один одного, перетворюється на такий єдиний багаторукий організм, який готує, збирається в дорогу, розташовується на відпочинок, захоплює простір в альб ергах; на таку тваринку, яка живиться, моститься, чепуриться, зализує ранки і тулить далі в ту дорогу. Ми, як комета, притягували поодиноких подорожників-сателітів, які ділили з нами перепочинки, вечори і вечері. Вони ж бо мали тільки Каміно, а ми мали і Каміно, і нас. Ми кожному дню давали назви, добре, якщо якась частинка організму їх запам’ятала.
Каміно – це був також і індивідуальний досвід. Фактично більшість часу у дорозі ми проводили сам-на-сам, оскільки група розтягувалась шляхом на кілометри і іноді збирала всіх своїх членів тільки надвечір. Отже, кожен з нас заповнював цю самотність у свій спосіб. Звичайно, кожен мав усе, що всі – дощату дорогу океанським узбережжям, прекрасні, як актинії, квіти, і гігантські колонади лісів, і мокрий вітер, і рибальські містечка в Португалії, і коней, і виноградники у світлі західного сонця, всі в лишайниках старі садиби, потічки з мостами, водоспадики (комбінація «скелі-ліс-водоспадик-джерело» була відома під назвою «фотообої»), дощові, прохолодні, сухі і жаркі дні, водичку з джерел і апельсини з землі. Кожен мав і те своє, що взяв з собою – і тривогу, і умиротворення, і страх, і радість, і смуток, і внутрішню тишу.
Фото: Olia Zbrozhko
Вражень кожного дня було більше, ніж один день міг в собі помістити. Невідомо як, в нашу подорож ще змістився візит до Братислави, віденської опери, Мадриду, Барселони і незабутні Канари. Та ще - перельоти і переїзди, які злились в одне кружляння, які нас мучили, а під кінець стали нашим сном, нашим притулком.
Фото: Дмитро Наконечний
Для кожного ця дорога була особливою, для кожного – іншою. Про квітневий шлях Святого Якова розповідає наше стопинятко Оля Рибарук:
"Моя Дорога Якова це шлях великої любові і довіри, відкритості на людину і захованості у природу. Це шлях сліз і очищення. Стежка повернення до себе і згадування. Дорога Якова – це вперше з‘їсти апельсинку, щойно зірвану з дерева, і постояти на березі океану, що бушує в шторм. Це сміятись і радіти, бо «Будьте як діти, таких бо Царство Боже» (Лк. 18,17)"
Фото: Оля Рибарук
Фото: Дмитро Наконечний
А наша Наталочка розповідає:
"Спершу мені було страшно і я не вірила, що зможу дійти до Сантьяго. Навіть коли ми знаходилися на площі перед храмом і навіть коли підійшли до мощей святого Якова, я досі не могла зрозуміти, де я. А щодо страху і всяких тривог, то вони зникли, як тільки ми почали йти. Тебе вже не хвилювали ні твої ноги в мозолях, ні вантаж на плечах."
Фото: Аня Калаш
Врешті наші любі мандрівники повернулись додому, переддень Великодня. Переживши цей досвід в собі ще раз, вони готові ділитись, тому зовсім скоро в УКУ буде виставка квітневої Дороги Святого Якова від чарівної вісімки.
Фото: Роман Ламанський
"Ми, як комета, притягували поодиноких подорожників-сателітів, які ділили з нами перепочинки, вечори і вечері. Вони ж бо мали тільки Каміно, а ми мали і Каміно, і нас" – тут і далі ділиться своєю історію шляху Святого Якова Наталя Погоріла
Ми пройшли маршрут від Порто (Португалія) за 10 днів – у дорогу ми вирушили чарівною вісімкою, ще 14 квітня ми не знали, що нас чекає, а 24 повертаючись, навіть не могли уявити, що такий досвід можливий у реальному житті. Протягом цих десяти днів ми подолали 270 кілометрів, 4 країни, безліч міст.
Фото: Роман Ламанський
Фото: Olia Zbrozhko
Про Каміно багато сказано і написано, зокрема цей шлях описувала Дзвінка Матіяш у своїй книжці. Тому не варто заглиблюватись в географічні та культурологічні деталі, про це можна почитати та побачити на виставці наших фотографій, яка відбудеться у серпні. Для нас Каміно був груповим та особистим досвідом. У цей шлях добре було йти групою, бо, по-перше, це було весело! По-друге, це було зручно. Подорож була стресом середньо-слабкої інтенсивності – це були недосипання, непередбачувані зміни планів, непевність щодо місця ночівлі, дуже мало простору для ладнання приватних справ, необхідність готувати їжу та ночувати у присутності великої кількості людей, маленькі негаразди зі здоров'ям, а життя і подорож групою значно полегшували цей стрес.
Фото: Роман Ламанський
Фото: Євген Худзик
Було цікаво спостерігати, як група, пристосовуючись до умов і один одного, перетворюється на такий єдиний багаторукий організм, який готує, збирається в дорогу, розташовується на відпочинок, захоплює простір в альб ергах; на таку тваринку, яка живиться, моститься, чепуриться, зализує ранки і тулить далі в ту дорогу. Ми, як комета, притягували поодиноких подорожників-сателітів, які ділили з нами перепочинки, вечори і вечері. Вони ж бо мали тільки Каміно, а ми мали і Каміно, і нас. Ми кожному дню давали назви, добре, якщо якась частинка організму їх запам’ятала.
Каміно – це був також і індивідуальний досвід. Фактично більшість часу у дорозі ми проводили сам-на-сам, оскільки група розтягувалась шляхом на кілометри і іноді збирала всіх своїх членів тільки надвечір. Отже, кожен з нас заповнював цю самотність у свій спосіб. Звичайно, кожен мав усе, що всі – дощату дорогу океанським узбережжям, прекрасні, як актинії, квіти, і гігантські колонади лісів, і мокрий вітер, і рибальські містечка в Португалії, і коней, і виноградники у світлі західного сонця, всі в лишайниках старі садиби, потічки з мостами, водоспадики (комбінація «скелі-ліс-водоспадик-джерело» була відома під назвою «фотообої»), дощові, прохолодні, сухі і жаркі дні, водичку з джерел і апельсини з землі. Кожен мав і те своє, що взяв з собою – і тривогу, і умиротворення, і страх, і радість, і смуток, і внутрішню тишу.
Фото: Olia Zbrozhko
Вражень кожного дня було більше, ніж один день міг в собі помістити. Невідомо як, в нашу подорож ще змістився візит до Братислави, віденської опери, Мадриду, Барселони і незабутні Канари. Та ще - перельоти і переїзди, які злились в одне кружляння, які нас мучили, а під кінець стали нашим сном, нашим притулком.
Фото: Дмитро Наконечний
Для кожного ця дорога була особливою, для кожного – іншою. Про квітневий шлях Святого Якова розповідає наше стопинятко Оля Рибарук:
"Моя Дорога Якова це шлях великої любові і довіри, відкритості на людину і захованості у природу. Це шлях сліз і очищення. Стежка повернення до себе і згадування. Дорога Якова – це вперше з‘їсти апельсинку, щойно зірвану з дерева, і постояти на березі океану, що бушує в шторм. Це сміятись і радіти, бо «Будьте як діти, таких бо Царство Боже» (Лк. 18,17)"
Фото: Оля Рибарук
Фото: Дмитро Наконечний
А наша Наталочка розповідає:
"Спершу мені було страшно і я не вірила, що зможу дійти до Сантьяго. Навіть коли ми знаходилися на площі перед храмом і навіть коли підійшли до мощей святого Якова, я досі не могла зрозуміти, де я. А щодо страху і всяких тривог, то вони зникли, як тільки ми почали йти. Тебе вже не хвилювали ні твої ноги в мозолях, ні вантаж на плечах."
Фото: Аня Калаш
Врешті наші любі мандрівники повернулись додому, переддень Великодня. Переживши цей досвід в собі ще раз, вони готові ділитись, тому зовсім скоро в УКУ буде виставка квітневої Дороги Святого Якова від чарівної вісімки.
Фото: Роман Ламанський