Презентаційний блок ШТУКУ
І знову ми знайомимось зі світом і світ з нами. У вересні.
Ярмарок студентських організацій. Ми всі у вулику, де багато балакучих і творчих бджіл — першокурсників чи старшокурсників, чи старшостаршокурсників — кожен має своє ремесло. Хтось створює брендовий одяг, а хтось створює відпочинок для студентів, хтось допомагає потребуючим, а хтось займається організацією лекцій та нових проектів. Від нас чути спів. І вірші. Розповідаємо студентам про Шкільний театр театр УКУ й малюємо на шклі найважливішого Стовпа — нашого Симеона. Співаємо, а з нами наші Стовпи — Ян Твардовський, Тарас Шевченко, Богдан-Ігор Антонич і біля нас навколо...лимони! Попереду Новорічна вечірка ШТУКУ.
Вистава. «Великий льох». Ніби вже зіграна не раз, але зовсім інша. Ми знову копаємо. Через слово і спів шукаємо врата раю.
Новорічна вечірка нашого театру. Ми йдемо у наш новий рік. Йдемо з незнанням, але з чітким планом. Запрошуємо усіх порадіти з нами, побути разом. З вершечку на нас дивляться білі жінки. Ті, що з витинанок Дарії Альошкіної. Вони давно спостерігають за життям ШТУКУ. І знову усюди спів. Співають автентичні пісні. «ЯгОди». Четверо дівчат, іскровий звук, на Хуторівці сьогодні від них «підноситься угору дах» . «Миклухо Маклай» співає з нами теж. Весняну дівчачу дзвінкість розбавив щедрий чоловічий звук. "Троє зілля". Їх справді троє. І пісні, які жили століттями до нас і будуть жити ще століттями сьогодні лунають в електронній обробці.
На вулиці смажаться ковбаски. І гриби, баклажани і кабачки. Стовпинята (так називаємось ми — учасники театру) бігають по черзі всередину, бо невтерпки послухати пісні, але й їжу зі сміхом і любов'ю готують. Регочуть, що пахнуть тепер димом. А з іншого боку, зовсім при вході — ваза. В ній оливки. І мільйони стаканів з лимонадом. Саша, Оля і Катруся в ці секунди вичавлюють лимони і сиплять корицю у величезнющу виварку. Всі знайомляться, а потім підтанцьовують під НеНімеКіно. Сьогодні це Кітон «Дикий Захід». Наче старе, без слів, але триває у живому супроводі музикантів Ксенії Стеценко і Андріана. І від того дуже живе.
Всюди миготять собі свічки. І найважливіша — на нашому лимонну торті. Сьогодні там «два». Два роки. Ми радіємо трепетно йдемо далі, у наш новий рік.
Текст: Юля Кизик
Ярмарок студентських організацій. Ми всі у вулику, де багато балакучих і творчих бджіл — першокурсників чи старшокурсників, чи старшостаршокурсників — кожен має своє ремесло. Хтось створює брендовий одяг, а хтось створює відпочинок для студентів, хтось допомагає потребуючим, а хтось займається організацією лекцій та нових проектів. Від нас чути спів. І вірші. Розповідаємо студентам про Шкільний театр театр УКУ й малюємо на шклі найважливішого Стовпа — нашого Симеона. Співаємо, а з нами наші Стовпи — Ян Твардовський, Тарас Шевченко, Богдан-Ігор Антонич і біля нас навколо...лимони! Попереду Новорічна вечірка ШТУКУ.
•••
Команда. І це не просто люди, які йдуть в одному напрямку, а які разом. Разом йдуть. Тренінг — ми вчимось слухати себе, щоб почути того, хто поруч. Бавимось. Адже одним із наших стовпів є забава. Забава, яка з'являється у радості співбуття, на перетині свободи і правила, структури й імпровізації.
«Тримаємо руки вгорі, помаленьку опускаємо і..знову вгору, ніхто не опускає!», — емоційно говорить викладач психофізичного тренінгу Андрій, бо йому, можливо, теж важко тримати вгорі руки понад десять хвилин без перепочинку. Насправді не тільки ми вчимось, наші педагоги з нами теж.
•••
Вистава. «Великий льох». Ніби вже зіграна не раз, але зовсім інша. Ми знову копаємо. Через слово і спів шукаємо врата раю.
•••
Новорічна вечірка нашого театру. Ми йдемо у наш новий рік. Йдемо з незнанням, але з чітким планом. Запрошуємо усіх порадіти з нами, побути разом. З вершечку на нас дивляться білі жінки. Ті, що з витинанок Дарії Альошкіної. Вони давно спостерігають за життям ШТУКУ. І знову усюди спів. Співають автентичні пісні. «ЯгОди». Четверо дівчат, іскровий звук, на Хуторівці сьогодні від них «підноситься угору дах» . «Миклухо Маклай» співає з нами теж. Весняну дівчачу дзвінкість розбавив щедрий чоловічий звук. "Троє зілля". Їх справді троє. І пісні, які жили століттями до нас і будуть жити ще століттями сьогодні лунають в електронній обробці.
На вулиці смажаться ковбаски. І гриби, баклажани і кабачки. Стовпинята (так називаємось ми — учасники театру) бігають по черзі всередину, бо невтерпки послухати пісні, але й їжу зі сміхом і любов'ю готують. Регочуть, що пахнуть тепер димом. А з іншого боку, зовсім при вході — ваза. В ній оливки. І мільйони стаканів з лимонадом. Саша, Оля і Катруся в ці секунди вичавлюють лимони і сиплять корицю у величезнющу виварку. Всі знайомляться, а потім підтанцьовують під НеНімеКіно. Сьогодні це Кітон «Дикий Захід». Наче старе, без слів, але триває у живому супроводі музикантів Ксенії Стеценко і Андріана. І від того дуже живе.
Всюди миготять собі свічки. І найважливіша — на нашому лимонну торті. Сьогодні там «два». Два роки. Ми радіємо трепетно йдемо далі, у наш новий рік.
Текст: Юля Кизик