Зелене полотно [Гастролі у Луцьку]
Полотно модерного музею в цей день формують клаптики безцінних витворів митців 60-х років минулого століття. Роман Петрук, Олег Мінько, Богдан Сойка, Зеновій Флінта, Андрій Бокотей, Леся Цегельська – всі ті, хто свого часу були новим подихом українського мистецтва, його заборонені розквітлі паростки, що були викохані майстром Карлом Звіринським, попри всі заборони і ризики.
Полотна майже півстолітньої давнини по черзі дивляться на відвідувачів, а ті – на них. І в тому погляді чувся проблиск не примітивно-означального мілковиння, глибоко-духовного моря мистецтва з великої літери.
Картина за картиною, і між ними... одна, яка ось живе, і зникне за годину.Так ніби її ніколи й не було. Рухливе полотно, біля якого можна було б сміливо прикріпити типову музейну табличку з лаконічним написом: «Зелене Євангеліє. За поезіями Б. І. Антонича». Насправді ж, в цьому об’ємному живописі об’єнались автори різних форм, живі та ті, що давно відійшли «до інших зір». На ньому діють безіменні герої. Співають про час, про небо, про пісню, про кохання, про втрати і знахідки, які насправді ніколи не зникають. Шурхотять білим снігом та подолами суконь, черпають долонями води з бездонних глеків, сміються в дзеркала морозних шибок. Повертаються врешті до зеленої первісности дому «де вільхи й риби, де м’ята, іви, де квітчасті стіни...» Йдуть і полотно залишається порожнім і чистим, видним лише у рамках пам’яті тих, хто того вечора розділив з ними слухання прадавньої пісні життя.
Натхненне від вистави "Зелене Єваенгеліє" та Музею сучасного українського мистецтва Корсаків від нашої Віра Ганчар